ЩО? ДЕ? КОЛИ? ЯК? ЧОМУ? (З КИМ?)

Почнемо від цих стандартних п'яти журналістських W (дабл-ю), причіпивши шосте питання за необхідністю.

ЩО? – "Всесміх", єдиний в діяспорі український журнал гумору і сатири, смішить нашу діяспорну громаду вже 14 років, розсилається в дев'ять чи більше країн світу (в залежності, чи платять вчасно), незалежне, ніким і ніколи не спонсороване видання.

ДЕ? – Щойно опинившись в Канаді в 1989 році, я озирнулась, стрепенула з себе страх комуністичного виховання, поправила пір'ячко і заходилась шукати свою нішу в українській громаді Торонта.

ЯК? – Газет і журналів у діяспорі на той час було ще більше, ніж політичних організацій. Але "Лис Микита" уже на ладан дихав – умирав велетень разом із своїм 90-річним батьком Едвардом Козаком. Не лишалось жодного гумористичного видання. Ось тут я і вставила ногу у двері, що прочинились. Щойно одержавши право на працю в 1991 році, побігла реєструвати бізнес (ох, це солодко-ядерне слово – бізнес!) 60 доларів ще знайшлося на реєстрацію, але на сам "бізнес" – не було грошей. Затямивши діяспорне гасло “Свій до свого по своє”, я пішла в Українську кредитову спілку, хоч "свого" там і на сміх не мала. Але чомусь позичили.

КОЛИ? – І от коли в серпні 1991 року ми п'яніли від проголошення незалежності України, я “клепала” у себе вдома, в кутку вітальні-редакції перший номер "Всесміху”. Моїм співредактором відділу “Візьми-Подай" була моя шістнадцятирічна дочка Зоя. Так у серпні 1991 року в Торонті вийшов на 14-ти сторінках перший номер "Всесміху".

З КИМ? – З цього питання мала б початися історія "Всесміху", але у західних репортерів так не прийнято– треба по порядку. Всеволод Магас, інженер на пенсії, весь час малював характери наших людей у Торонто. Що не характер – то карикатура. Якби не з'явився "Всесміх", то Магас так і вважався б пересмішником, від якого деякі "характери" переходили на другий бік вулиці. А як виник "Всесміх", то Магас відразу став художником-карикатуристом, улюбленцем торонтської й окружної публіки. І навпаки, якби не Магас, то й "Всесміх" не було б з чого робити. Отак підтримували один одного перший місяць і другий, шкутильгали по ненаїждженій дорозі. На третій місяць про "Всесміх" на хитких ніжках довідався професійний художник-графік із Віндзора, Онтаріо, Іван Яців. Він подарував обкладинку, лого, малюнки-заставки, решту декорацій, які надали "Всесміхові" власного обличчя.

Далі життя "Всесміхові" мусіли додавати передплатники. Збирали поодинці, аж поки на якомусь громадському засіданні вдалося заохотити-заставити аж 60 осіб передплатити нікому не знаний "Всесміх". Пішли гроші! Вже на четвертому випуску вистачило на друк і пошту.

Початки тяжкі... Тяжкі? Ні, цікаві! Як на вогник, потягнулась до журналу автура (ну й слівце! – діяспорні мовознавці поправили б його на "контриб'ютори"). Бо не було більше в закордонні видання, де можна сказати сміхом-жартами неспотворену правду.

Сьогодні з вдячністю хочеться пригадати тих, хто допомагав ставити "Всесміх" на міцні ноги: Василь Сірський (нині покійний) з Вотерлу, Онтаріо: фейлетони смішно-тужні про побратимів-дивізійників та про все, що колькою в боці; Ро-Ко (Роман Колісник) з Торонто: фейлетони в інтер'єрі із своєю жіночкою – легко, делікатно, мов пір'ячком попід пахвами; Михайло Костка-Понятовський з Сан-Дієго, Каліфорнія: гірко-масні оповідки з неповторним львівським батярським стилем – "бо такий тепер світ настав"; Ганна Черінь з Флориди: пані Ганна, на всі боки таланна, писуча, як та курка несуча, перший на світі талановитий Граф-Оман; Вадим Шевченко з Києва: самовідданий і невиправний "всесміхоман", всі українці в нього американізовані, всі козаки по-англійському шпарять, Костка-Понятовський на це сказав би, "бо такий ТАМ тепер світ настав”; Олексій Талімонов з Англії: найпродуктивніший, набільш інтернаціональний; Василь Лазунько із Запоріжжя (тепер покійний): міцний був козарлюга, часом аж брутальний у зображенні всякого поганства; Сергій Федько з Києва: його носаті потвори ледве подібні на людей, а як багато людських почуттів передають; Степан Герилів – Стефко із Долини: той, хто завітавши накоротко до Торонта в 1996 році, так, як ніхто, відчув діяспору і талановито споетизував “баняків”, надавши журналові своєрідного творчого напрямку. Але найперше – патріарх українського гумору Павло Глазовий, який поблагословив наш журнал і став його окрасою, а де друкується Глазовий, там є справжній народний сміх.

Не можна перелічити всіх, хто бодай коротко, а вмочив пальця у "Всесміху". Слід лише додати, що всі автори працюють безплатно, або за символічну винагороду “на поштові видатки”. А вся редакція вкладається з однієї людини.

"Всесміх" вже заСТОвпив своє місце в українській пресі діяспори назавжди. Понад 160 разів вийшов журналу від часу його заснування у серпні 1991 року. Своєрідний подарунок до небувало радісної події проголошення незалежності України, чи не правда? І так всі 14 років – обухом по голові, колькою під ребра. Хоча, з іншого боку, за якими критеріями можна сьогодні визначити внесок у розбудову нашої держави?

Скільки разів за ці роки наш читач посміхнувся, скривився, облаяв когось, зареготав або бодай хмикнув! Фейлетоністам, карикатуристам, добровільним "вкладникам", які ще залишилися в діяспорі, можна вважати, пощастило: є де виразити свої почуття й таланти так, як бажається – без пригладжування, без шаблону, без нібито неіснуючої діяспорної партійної цензури. Бо якби після природньої смерті "Лиса Микити" не з'явився "Всесміх", – де ще? Підіть в будь-яку книгарню і спитайте за гумористичним виданням – нема! Тож мусимо триматися, бо інакше не годні. Триматися за нашого реліктового читача – ніхто ж бо, крім старої еміграції, тепер не передплачує. А "Всесміх" живе все-таки з передплат, а не з жебранини або чийогось спонсорства. Ми – ні від кого незалежні, а це для такого жанру видання – як свобода для птаха. Всі тепер (як і завжди) нарікають на труднощі. А нам не вільно, бо то вже не смішно. "Всесміх", як би не "політикувався", все-таки має основне його призначення – розважати читачів, єднати всіх сміхом, дарувати веселу розраду. Важливо не перегнути палки у бік "важкої артилерії" – політиканства, негативізму або "чорного" гумору. Бо хтось колись сказав, що сміх – це здоров'я, і ми щиро віримо в це. Отож, ХАЙ СМІХ ЄДНАЄ ВСІХ – навколо "Всесміху". Ми міцно стоїмо на ногах і дух наш бадьорий і здоровий.

Будьмо!

Ваша Редька

Canadian Ethnic Journalists' and Writers' Club: 26th Annual Awards Gala held on June 25, 2004

Coming to Canada in January 1989, Raissa had to create a new existence for her then 14-year old daughter, Zoya, and herself, and "we had to adapt to the new society. As a person from behind 'the iron curtain', speaking no English, having a little information about Western world, I had no idea what my life is going to be in my new country," says Raissa.

There were many Ukrainian newspapers and magazines in Canada as well as in USA, but not a single humorous publication.

"I started Vsesmikh/Laughter in August, 1991, to mark the noticeable date in Ukrainian history when Referendum in Ukraine voted over 90% for Ukrainian independence from Soviet Union. This only magazine of humor and satire in entire Ukrainian Diaspora. I started it with two Canadian Ukrainian artist cartoonists: Torontonian Ukrainian retired engineer Vsevolod Magas and professional artist from Windsor, Ontario, Ivan Jaciw. Since that this 'trio' is still working together in harmony," she adds.

Raissa has over 30 years experience in journalism, working for "serious" media. Half of this time she worked in mail media in Kiev, capital of Ukraine, former state of Soviet Union. She was first in Ukraine to start an "Ann Landers" type column, advising Soviet block readers on love, family, job, success, and social and personal problems.

"The genre as satire was not welcomed and much developed in former Soviet Union, in fact it was forbidden and punishable.

"Humor and especially satire are very delicate subject. You must balance between 'allowed and forbidden', 'legal and illegal' and 'acceptable and unethical' ", reminiscences Raissa.

Vsesmikh-Laughter was the first in Ukrainian publications to publish cartoons and caricatures of politicians, presidents and other notables. Vsesmikh/Laughter is an independent publication, made by one person, Raissa Galechko, with help of many contributors - writers and artists of humorous genre, for whom it is the sole Ukrainian publication to publish their works. It is distributed only by subscription, all over the world where Ukrainians live. Subscription fee is the only financial source, no advertisement space is sold.